Поезія осені

Останній грім давно скотився з даху... 
Стекло по ринві сонце і дощі, 
І у саду дерева вже без страху 
Вдягають позолочені плащі. 

Без боязні вдягають. Бо ніхто тут 
За пишноту вже їх не осміє... 
Займається на гіллі позолота, 
І сад багряним маревом стає, 

І закипа гарячим водограєм, 
І б'є крильми жаркими у вікно... 
Врочисто, гучно листя помирає, 
А так вмирати вміє лиш воно!
                             Г. Чубай